Урок № 14 Київська Русь за Ярославичів. 7 клас

Урок №14                                               Дата______

Тема: Київська Русь за Ярославичів.

Мета:  з’ясувати, яким було становище держави за часів Ярославичів;чому точилася боротьба Ярославичів за Київський стіл, чи перебувала Київська Русь на межі феодальної роздробленості, визначити з якою метою збиралися з’їзди князів та які рішення приймалися; розвивати логічне та історичне мислення школярів; виховувати в учнів інтерес до історії своєї держави.

Тип уроку:  вивчення нового матеріалу

Обладнання: підручник, атлас, роздатковий матеріал, презентація, відео

Основні поняття: з’їзди князів, тріумвірат, міжусобиці, феодальна роздробленість.

Хід уроку:         

І.Організаційний  момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1. Що таке міжусобна боротьба?

2. За що боролися князі в Київській Русі?

3. Чому виникала ця боротьба?

4. Як, на вашу думку, необхідно було здійснювати передачу влади в Київській Русі?

ІІI.  Мотивація навчальної діяльності.

Робота із джерелом

Прочитайте уривок із джерела та дайте відповіді на запитання.

У рік 1054. Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, — замість себе, — стіл свій, Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а Всеволоду — Переяславль, а Ігорю — Володимир, а Вячеславу — Смоленськ».

1.   До чого закликав Ярослав Мудрий своїх синів?

2.   Чим ви можете пояснити виникнення такого заповіту? Що турбувало князя Ярослава?

3.   Існують два погляди на Ярославів заповіт. Одні історики вважають, що він мав усунути причини міжусобних війн синів Ярослава, інші — що заповіт сприяв роздробленості Київської Русі. Якою є ваша точка зору щодо цього питання? Свою відповідь аргументуйте.

ІV. Вивчення нового матеріалу

?- Назвіть роки правління Ярослава Мудрого.

Ще за життя Ярослав Мудрий розподілив між синами землі Київської Русі:

 найстарший син - Ізяслав – став великим київським князем ;

 син Святослав отримав Чернігів;

 син Всеволод – Переяслав;

 син Ігор – Волинь

 син В”ячеслав - Смоленщину ;

 онук Ростислав отримав Галицьку землю

Робота із джерелом

Прочитайте уривок із джерела та дайте відповіді на запитання.

У рік 1068. Прийшли іноплемінники на Руську землю, половці многі. А Ізяслав, і Святослав, і Всеволод вийшли супроти них на [річку] Альту. І коли настала ніч, рушили вони одні проти одних. За гріхи наші напустив бог на нас поганих, і побігли руські князі, і перемогли половці.

1)  Коли відбулася битва, описана в джерелі?

2)  Яким був її результат?

3)  Чим ви можете пояснити причини поразки Ярославичів?

Завдання

Запропонувати учням доповнити схему, вписавши до неї дату битви на річці Альті, сторони протистояння та результат.

Битва на річці Альті ______ рік

Результат: _____________________________________________________________

Робота із джерелом

Розглянути повстання киян 1068 р. допоможе уривок із роману Р. Іванченко «Гнів Перуна». Прочитайте текст джерела та дайте відповіді на запитання.

…На річці Альті княжих воїв вночі перебили половці. Ізяслав і його брати ледве повтікали й поховалися по градах. А землю половчини захопили безборонно… Отоді кияни і вдарили віче. Зібралися на торговищі й почали радитись. І до них прийшов отець Никон, схимник печерський. Ніхто вже не впізнав в білобородому старці першого руського митрополита Іларіона… І ось уперше тоді під час м’ятежу в Києві, літа 1068-го, Іларіон свій глас підняв до простолюдинів, навчав сих людей просити у князя мечі й коней і самим загородити поле списами. Кияни послали гінців до князя. Але Ізяслав убоявся давати мечі розшалілим киянам. Тоді Никон махнув посохом: «Підемо, люди через міст, до княжого поруба! Там сидить у ямі князь полоцький Всеслав, онук Рогніди! Кличмо його на стіл київський!» Юрба кинулась через міст, побігла до княжої темниці, сокирами розрубала колоди, витягла з ями-поруба напівосліплого Всеслава… Старий Всеслав мав слухатись юрби. Ополчив народ. Сім місяців княжив у Києві, доки Ізяслав не прийшов з лядськими ратями стіл отчий відбирати. Тоді потай утік Всеслав — не хотів ставати поперек волі братів своїх, що полонили його. Знав, натовп уміє потім так само сліпо ненавидіти, як і поклонятись. Ізяслав повернувся у Київ, а син його Мстислав жорстоко помстився над киянами…

1)  Пригадайте, що таке «віче».

2)  Чим було викликано повстання киян у 1068 р.?

3)  Яку вимогу поставили кияни перед Ізяславом? Чому він її не виконав?

4)  Чим завершилося повстання киян?

5)  Яким чином Ізяславу вдалося відновити свою владу в Києві? Поміркуйте, чому Ізяслав звернувся по допомогу не до братів, а до польського короля.

3.   Любецький з’їзд князів

Розповідь учителя

Боротьба за владу послаблювала Русь і робила її південні землі вразливими до нападів половців. Необхідність подолати незгоди й об’єднати сили для боротьби підштовхувала до зближення князів. Велику роль в організації сил для боротьби з половцями відіграли князівські з’їзди. (Перегляд відео)

Робота із джерелом

Прочитайте уривок із джерела та дайте відповіді на запитання.

У рік 6605 [1097]. Прибули Святополк [Ізяславич], і Володимир [Всеволодович], і Давид Ігорович, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися [в городі] Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: «Пощо ми губимо Руськую землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою: Святополк — Київ Ізяславів; Володимир — Всеволодів [уділ]; Давид, і Олег, Ярослав — Святославів [уділ]; [іншим хай будуть] городи, які їм роздав Всеволод: Давидові — Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль — Володареві, а Теребовль — Василькові». І на цім вони цілували хреста: «А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будемо ми всі і чесний хрест». І сказали вони всі: «Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руськая».

1)  Коли відбувся Любецький з’їзд князів?

2)  Із якою метою він був скликаний?

3)  Якими були його рішення?

4)  Поясніть, як ви зрозуміли слова: «Кожен хай держить отчину свою».

5)  Дайте власну оцінку рішень Любецького з’їзду.

6)  Спрогнозуйте, чи виконають князі ці рішення. Свою думку обґрунтуйте.

Завдання

Заповніть пропуски в тексті, підкресливши правильні відповіді з варіантів, зазначених у дужках.

На з’їзд у Любечі, що відбувся в … (1068 р., 1079 р., 1097 р.), зібралися… (князі, бояри, селяни). Ініціатором проведення цієї зустрічі виступив… (Святополк, Володимир Мономах, Ізяслав). Метою з’їзду було… (припинити князівські міжусобиці, організувати боротьбу з печенігами, сприяти розвитку культури). Для цього було прийняте рішення… (об’єднати князівські війська, закріпити за князями удільні князівства, розширити будівництво бібліотек).

V. Закріплення нових знань

Робота з підручником

Щоб закріпити вивчений матеріал, за допомогою підручника заповніть хронологічну таблицю «Правління Ярославичів».

Дата	Подія
1054—1073 рр.	Утворення тріумвірату — співправління старших синів Ярослава — Ізяслава, Святослава і Всеволода, що засвідчило послаблення центральної влади й посилення політичних центрів на місцях
1068 р.	Поразка Ярославичів від половців на річці Альті, що спричинило повстання киян
1069 р.	Повернення київського престолу Ізяславу за допомогою польського короля Болеслава ІІ Сміливого
1072 р.	Затвердження нової збірки законів «Правда Ярославичів», яка засвідчила перетворення князівської влади на вищий орган нагляду за дотриманням норм соціального життя різних груп населення
1073 р.	Припинення існування тріумвірату; початок міжусобних війн між Ярославичами, спричинених відсутністю єдиної системи престолонаслідування
1078—1093 рр.	Правління Всеволода — останнього сина Ярослава Мудрого, який займався розв’язанням двох найголовніших проблем: не допустити розпаду держави на окремі князівства й забезпечити її надійний захист від половців (боротьба з князями-ізгоями, які домагалися своїх уділів; поступки Всеволода цим князям — утвердження Олега Святославича у Тмутаракані, Давида Ігоревича — у Дорогобузькому князівстві, братів Ростиславичів — у Галичині, Ярополка Ізяславича — у Волинському князівстві)
1097 р.	Любецький з’їзд князів, рішення якого закріпили поділ Русі на удільні князівства, що стали власністю окремих родин Рюриковичів і згуртували князів на боротьбу з кочовиками
1103 р.	Перемога руського війська над половцями на річці Сутінь
Результати. Правління Ярославичів ознаменувалося посиленням міжусобиць, послабленням єдиновладдя, зростанням політичної ролі місцевих князів

Заповніть пропуски в тексті, підкресливши правильні відповіді з варіантів, зазначених у дужках.

У 1078 р. … (Ізяслав, Всеволод, Святослав) намагався повернути київський престол, спираючись на підтримку … (угорського, польського, галицького) війська. Так він … (уперше, удруге, утретє) став київським володарем. Його племінники були позбавлені найважливіших володінь, тому вони … (виїхали за кордон, постриглися в ченці, розпочали міжусобні війни). У результаті … (Ізяслав, Всеволод, Святослав) загинув, а київський престол дістався … (Всеволоду, Всеславу, Володимиру).

VI. Узагальнення і систематизація знань

Бесіда за запитаннями

1. Який порядок престолонаслідування був запроваджений Ярославом Мудрим?

2. Коли відбулося повстання киян проти Ізяслава? Що стало його причиною?

3.Що таке «Правда Ярославичів»?

4. Скільки було з’їздів князів? Який із них є найвідоміший і чому?

5. Чому утворився тріумвірат?

VІI. Підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання

Вивчити §10

Урок № Практичне заняття. Наукові знання, освіта та писемність у Стародавньому Китаї. 6 клас

Урок №_____                                                                 Дата___________

Тема:  Практичне заняття. Наукові знання, освіта та писемність у Стародавньому Китаї.

Мета: охарактеризувати особливості розвитку писемності; з’ясувати розвиток наукових знань у Давньому Китаї, розвивати вміння працювати самостійно,виховувати повагу до культурних надбань інших держав.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Обладнання: підручник,зошит,ручка.          

Хід роботи

І.Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності.

Оголошення теми і мети уроку.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Практична робота

Тема: Писемність,освіта та наукові знання у Давньому Китаї.

Мета: розглянути як у Стародавньму Китаї розвивалися наукові знання,писемність й освіта.

Обладнання: підручник,зошит,ручка,лінійка,олівець.

Хід роботи

1. Скласти у зошити таблицю «Винаходи стародавніх китайців»

Винахід	Де(для чого) використовувався
Компас	Для орієнтації у просторі
Папір	Для письма
Рослина « Жень-шень»	У медицині
Порох	Для святкування( святкові феєрверки)
Сейсмограф	Прилад для визначення коливань грунту(землетрусів)

Якими винаходами уславилися китайці?

2. За таблицею в підручнику с.111 визначити типи письма. З’ясувати чим вони відрізняються.

3. З’ясувати,хто такий конфуцій. Обговоріть у парах основні положення його вчення. Представте свої думки класу(усно).

4. Прочитати текст «Освіта у Стародавньому Китаї». Скласти план тексту. Використовуючи план розказати про особливості освіти у Стародавньому Китаї.

ІV. Узагальнення і систематизація

1. Які винаходи належать китайцям?

2. Яким типом письма користувались у Давньому Китаї?

3.  На чому писали китайці?

4. Хто такий конфуцій?

5. Коли зародилось конфуціанство?

6. Назвіть основні положення вчення конфуція?

7. Які «шість мистецтв» потрібно було опанувати китайцям,щоб бути освіченими?

8. Чому велику увагу приділяли вивченню історії?

V. Домашнє завдання

Повторити § 20-24. Підготуватись до самостійної роботи

Всеукраїнська історико-географічна експедиція "Історія міст і сіл України" Нарис-опис села Довгалівка

Довгалівська ЗОШ І – ІІІ ступенів

Талалаївської районної державної адміністрації

Всеукраїнська історико – географічна експедиція

	“Історія міст і сіл України”

 

Нарис – опис села Довгалівка

Підготували:

учень 10 класу

Лещенко Д. О

Вчитель історії

Пезова Т.Ю.

Довгалівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Тел.: 80961062950

2013-2014 рік

АНКЕТА

с. Довгалівка

Талалаївський район

Чернігівська область

Сільська рада: Юрківцівська сільська рада

Адреса сільської ради: 17250, с. Юрківці, вул. 40-річчя Перемоги, 11 тел. 2-47-97

Населення:         270 чоловік

Площа:        0,211 км²

Густота населення:       1914,69 осіб/км²

Поштовий індекс:        17251

Телефонний код:        +380 4634

Географічні координати: 50°45′46″ пн. ш. 32°54′29″ сх. д. 50°45′46″ пн. ш. 32°54′29″ сх. д.

Середня висота  над рівнем моря:       130 м

Водойми:        р. Лисогір

ВСТУП

   Довгалівка – село Талалївського району, Юрківецької сільської ради (розташоване на правому березі річки Лисогору – ліва притока р. Удай, за 18 км від районного центру і 13 км від залізничної дороги).

   За розповідями старожилів назва його походить від перших поселенців Довгалів. А поселились вони наприкінці XVI- на початку XVII століття. Між Довгалівкою і Тростянцем на полі видно невисокі горби, їх називають шведськими могилами. В історичних документах є свідчення, що шведи під час північної війни 1700 – 1721 р. проходили через Березівку. Ймовірно це і є могили шведів.

   Вперше Довгалівка згадується 1666 року. Входило село до складу Срібнянської сотні Прилуцького полку, що належав до Роменського повіту (1782-1796 рр.), а потім до Прилуцького повіту (1797-1923 рр.). У 1666 році було 17 господарств селян, які «орали на двох волах», господарства козаків в історичних літописах не згадуються. У 1737 році було уже 24 господарства селян та 32 господарства козаків (11 виборних, 21 під помічників). У 1738 році голова «правління гетьманського уряду» О.І. Румянцев надав його на «уряд», тобто підпорядкування полковнику Семену Полозову, який тоді в Глухові «справляв посаду» тобто перебував на посаді генерального підскарбія. У 1740 році у селі було 16 хат селян та 31 хата козаків – 47 дворів.

   На той час у Довгалівці діяла дерев'яна Василівська церква, споруджена 1731 року. Це була перша церква збудована до 1666 року. 1751 року гетьман Кирило Розумовський віддав частину села вдові І.В. Савича – Насті Степанівні, а другу частину села – дочці І.В. Савича – Марфі.

   За кілометр від села Довгалівки є хутір Пручаї. Першими його поселенцями була сім’я  Ведмідь Дмитра Дмитровича. Він мав три сини: Петра, Кирила та Істрата. Поселилися вони на хуторі, за  свідченнями старожилів, десь в 1800 р.

Назва хутора дуже цікава. В давнину селяни обносили своє господарство лісою. Один хуторянин, повертаючись вночі до оселі, не натрапив на ворота. Коли перелазив через лісу, то зачепився.  А пізніше розповідав про цю  історію гостю повторюючи: «я пручався, пручався».  Так бідолашний отримав кличку «пручай».

  Тепер в Пручаях залишилося лише 6 жилих будинків. Жили там учасники війни: Шідловський М.І., Бережний О.К., Ступак М.К. та Ведмідь В.К. в 1983 році за високі показники приросту худоби нагороджені «золотими медалями»  ВДНГ. В 1985 році нагороджені «срібною медаллю». Указом президії верховної ради СРСР в 1987 році нагороджені срібною медаллю «за доблесний труд».

РОЗДІЛ І. СУЧАСНИЙ СТАН С. ДОВГАЛІВКА

1.1.         Розвиток торгівлі

На території села працює три магазини, працівниками яких є Литвиненко Н.І., Таран Н.В., Колєснік Г.М.

1.2.         Сільське господарство

У відділку СТОВ «Батьківщина», в який входять пайові землі жителів сіл Юрківці, Поповичка, Березівка, Довгалівка, керуючим  є Таран І. В. Обробіток земель площею 1500 га здійснює сучасна техніка СТОВ «Батьківщини», де генеральним директором працює Дмитренко О. М. Юридична адреса: вул. Незалежності 51, с. Калюжинці, Срібняський район, Чернігівська область.

Значного розвитку досягли рослинницька та тваринницька галузі. З 1 га землі врожайність зернових становить 120 ц. Головним агрономом працює Мазура М.І.

Тваринництво СТОВ «Батьківщина» включає в себе молочно-тваринницьку ферму (МТФ) з кількістю ВРХ до 500 голів та свино-тваринницьку ферму (СТФ). Завідувачем МТФ працює Зарічний В. М., а СТФ – Синько К. І. Загальна кількість добросовісних та відповідальних працівників становить 60 осіб.

1.3.         Освіта

Довгалівська ЗОШ є справжньою окрасою села. За 20 років роботи школу закінчили з медалями:

Золотою «За відмінні успіхи у навчанні»  нагороджені:

1997 рік – Горбань Олег Олександрович,

1998 рік – Горбань Ірина Олександрівна,

2000 рік – Лобода Наталія Михайлівна,

2002 рік – Михайлюк Віктор Володимирович,

 Лобода Олександр Михайлович,

2003 рік – Михайлюк Анатолій Володимирович,

2004 рік – Таран Марина Михайлівна,

Срібною медаллю «За досягнення у навчанні» нагороджені:

1997 рік – Косожид Михайло Миколайович,

 Акіншина Світлана Миколаївна,

2002 рік – Яценко Юлія Володимирівна,

2012 рік – Хоменко Світлана Юріївна.

Випускники школи успішно навчались або навчаютья у вищих навчальних закладах (Київський Національний університет ім., Т Г Шевченка, сільсько господарська академія, Українська медична стоматологічна академія м.Полтава, Харківська юридична академія ім., Ярослава Мудрого, педагогічні вузи -міста Ніжин,Чернігів,Суми),досягають вагомих успіхів у професійній діяльності

 Станом на 2014 р. тут навчається 25 дітей. Педагогічний склад:

Директор школи – Михайлюк В. П.

В.о заступника директора з навчально-виховної роботи, вчитель біології – Шарко С. І.

Вчитель німецької мови – Співак В. В.

Вчитель математики – Кайнара Н. А.

Вчитель хімії та астрономії – Горбань М. П.

Вчителі української мови та літератури – Пезова Т. В., Лобода В. Г.,

Синько О. В.

Вчитель трудового навчання – Литвиненко С. О.

Вчитель початкових класів – Лисенко О. В.

Вчитель інформатики – Плотніков М. В.

Вчитель географії – Нєстєрова В. М.

Вчитель біології, історії – Пезова Т. Ю.

Вчитель фізичного виховання – Лисенко В. Г., який мобілізований до Збойних сил України.

Кожного року проходять незабутні зустрічі випускників.

В 2010-2011 н. р. відбулася презентація досвіду навчально-виховної роботи школи з проблеми «Виховання підростаючого покоління засобами народознавства».

В 2012-2013н. р. відбулася атестація школи. Рівень освітньої діяльності достатній.

У 2013 році школу було підключено до мережі Інтернет.

«Першовересень 2014 р. у нашій школі був не схожий ні на які інші. Ну не кожного ж року і не в кожній школі перший дзвінок подають діти з однієї сімї! У нас це зробили дві сестрички Лавріненко – одинадцятикласниця Світлана таким чином передавала естафету шкільних буднів першокласниці Сніжані. А скільки патріотизму, аж до сліз, любові і гордості за Україну стукало в серця кожним словом виступу голови батьківського комітету Л.М. Тонкачеєвої, на першому уроці «Україна – єдина країна», де діти під керівництвом вчителя

Т. В. Лисенко малювали і у своїх долонях міцно-міцно тримали мир, полум’яним поетичним рядком голови районної ради Ю. В. Дзюбана. А перед цим Юрій Володимирович на урочистій лінійці вручив Грамоту управління освіти облдержадміністрації вчителю С. І. Шарко. Також не часто освітяни таких відзнак удостоюються. Як не щодня символічні повернення відбуваються: у 2009-у – щасливою випускницею випурхнула із школи Таня Пезова, а сьогодні зайшла у клас вчителькою біології Тетяною Юріївною, маючи диплом з відзнакою випускниці Ніжинського педуніверситету. Було багато теплих слів від Юрківцівського сільського голови С. М. Мірошниченко; директора школи В. П. Михайлюка на адресу спонсорів – СТОВ «Батьківщина», місцевої сільради, передано вітання вчителю В. Г. Лисенку, який з 15 серпня мобілізований до збройних сил України. Були нагороди – грамота відмінниці навчання 8-класниці Ірині Степаненко…» (Додаток 2).

Немає такого року, коли б до шкільного приміщення не приїздили гості. У жовтні 2014 року голова Талалаївської райдержадміністрації завітав до стін нашого освітнього закладу.

Систематично проводяться виховні заходи, спортивні змагання. Учні,  вчителі беруть активну участь у різних конкурсах, олімпіадах та займають призові місця [8].

1.4.         Культура

Завідувачем будинку культури з 2013 р. працює Севрюк О. М. Під її керівництвом проводяться традиційні свята: Івана Купала, Новий рік тощо. Кожного року біля Пам’ятника Загиблим Воїнам проводиться Свято до Дня Перемоги, участь у якому беруть школярі.  Бібліотекар – Максименко В. В., кожного четверга вона поспішає із Юрківець на роботу.

У приміщенні контори знаходиться поштове відділення. Листоношею працює Синько В. М.

Для розвитку села багато зробила Мірошниченко С. М. – голова Юрківцівської сільської ради. В 2013 р. Світлана Михайлівна прозвітувалась про свою роботу перед знімальною групою Сівер Центру.

У Довгалівці відкрито газопровід. Нині до 21 будинку підведено газ. Для довгалівчан це велика радість.

1.5.         Медицина

У 2013р. працівником ФАПУ стала Прихідько Н. В. Зараз перебуває у декретній відпустці. У 2014 р. цю посаду зайняла Пшенична К.В.

РОЗДІЛ ІІ. ЗНАЧНІ ДЛЯ СЕЛА ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ

   На території села Довгалівка жили вільні люди, кріпосні селяни та вихідці із козацького стану. У надзвичайно важкому становищі перебувало трудове селянство. Довгалівські землі до революції належали багатіям Данчичу і Орловському та духовенству Чернявському і Мільгевському. Основна маса селян обробляла їх землі за шматок хліба. В руках багатіїв було все: хороші маєтки, землі, худоба. Хатини бідних селян тулилися по-під буграми.  Технічну основу сільського господарства становили примітивні землеробські знаряддя: плуг, борони, коса, серп, ціпом молотили зібрані снопи. Основною тягловою силою були коні і воли. Вирощували селяни жито, просо, квасолю, боби, картоплю, буряки, тютюн, соняшник. Жили в дерев’яних хатинах вкритих соломою та обмазаних глиною. В хатах були дерев’яні меблі: стіл, лави, скриня, піл. Серед страв поширені були: юшка, борщ, куліш, каша, узвар. Одяг був полотняний, оздоблений вишивкою. Але процес його виготовлення був дуже складним. Селяни висівали на своєму полі коноплі. Їх замочували, тіпали, пряли. На ткацьких верстатах довгими зимовими вечорами ткали полотно. Вибіливши його на сонці та морозі, шили сорочки, штани. Оздоблювали одяг вишивкою на рукавах, комірі червоними та чорними кольорами. Самі селяни виготовляли взуття із шкіри телят. Чоловіки носили брилі із соломи, шапки із овечої шкіри, жінки – чепчики, хустини, а в святкові дні карсетки, плахти, вінки. До наших часів українці шанували звичаї предків, зберігають і носять українське вбрання.

Багато земель мав Данчич. Будинок його стояв на лівому березі р. Лисогір на Масловій горі. За розпорядженням Данчича в 1853 р. силою кріпосних селян була збудована церква, яка стояла нижче старої школи на місці старого спортивного майданчику. В ній була дуже красива «Іконостась», на якій розміщувались ікони. Це була вирізьблена із дерева  виноградна лоза, покрита позолотою. В 1933 р. церква була закрита, ікони спалені. Пам’ятка минулого стала зерносховищем, а в 1953 р. – спалена.

Данчич продавши землі Коцуру та Орловському, виїхав. З його будинку зробили конюшню, що розмістилась над Тарановим яром.  

Старожили розповідають, що в селі була ще одна церква. Стояла вона в центрі села, на місці садиби Зарви Анастасії Вініамінівни [10].

Землі Олексія Орловського займали Хаврівщину, Вербину, Дубину. Будинок його стояв на пагорбі біля Орловського ставу. Пан мав два сини та доньку. Проте це позашлюбні діти. Орловський працював мировим суддею.

Син Демид працював продавцем у магазині. Коли Олексія Орловського паралізувало, Демид опікувався батьком. Помираючи, Олексій просив Миколу (усиновленого) та Федора (старших синів) відділити землі і Демиду. Федір дав брату 15 га на П’ятихатці. У Миколи був син Микола Миколайович, який одружившись виїхав із села. Федір здобував освіту спочатку в Роменському  реальному училищі, а згодом в Київській художній школі та останні роки свого життя провів в рідному селі зі своєю дружиною,  Марією Онисіївною. Їх дочка, Лобода Ніна Федорівна,  довгий час працювала в Довгалівській школі вчителем німецької мови, природознавства. Померла біля своїх дітей в Кременчуці.

Федір Олексійович був не байдужий до революційних подій 1905-1907 рр. збирав літературу того часу.

Служницею Орловського була Катерина Лавріненко [4,5].

З великою радістю зустріли жителі села Жовтневу революцію. Ординець Федір Іванович теж захищав рідну землю на фронтах громадянської війни і в партизанських загонах. Під його проводом було організовано комітет незаможних селян.

Перемога Великого Жовтня змінила становище. Декретом про землю у користування трудового селянства Довгалівки були передані земельні масиви.

Комуністична партія закликає селян об’єднатися, створювати колективні господарства на базі механізації. В 1931 р. відбулося об’єднання селян в одне колективне господарство «Шлях Ілліча». До колгоспу потрібно було віддати реманент, худобу. Через це сюди йшли бідні селяни. Заможні люди були розкуркулені. Це Литвиненко Т. Д., Бережний Н. Ф., Таран Д.Н.

Першим головою колгоспу став Довгаль Петро Стратонович. З1968 по 1980 рр. головою колгоспу працював Севрюк М. М. Цю посаду з 1980 по 1986 рр. обіймав також Горбань М. І.[2].

В повоєнні роки трудящі села з попелу і руїн підняли свою артіль. На полях артільних загули мотори тракторів, з’явилися автомашини. З кожним роком артіль одержувала все нову і нову техніку.

Змінилася технологія сільськогосподарського виробництва. Трудомісткі процеси  у виробництві виконують механізми. Вчасне збирання зернових культур здійснювалося трьома комбайнами.

Вирощування картоплі  та кукурудзи механізовано. Широка механізація виробничих процесів, задовільне удобрення землі дозволило підвищувати врожайність всіх с/г культур і продуктивність товариства ( Додаток 5) [1,4,7].

В 1995 р. колгосп «Шлях Ілліча» було перейменовано на ТОВ «Лисогір». Його головою був Таран І. В.  З 2007 р. ТОВ «Лисогір» стало відділком СТОВ «Батьківщина» генеральним директором є  Дмитренком О. М.

 Дореволюційна Довгалівка – звичайне бідне село з нахиленими хатами, типове цілому океану сіл тодішньої України і царської Росії. Селяни жили бідно, школи в селі не було. Грамотними були лише поміщицькі сім’ї, попи, дяки. У 1858 році земство відкрило церковно-приходську школу, але бідним дітям доступу до неї не було. В ній навчалося 12-15 дітей багатіїв. В 1912 році приміщення церковно-приходської школи було добудовано. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції для дітей бідноти в 1921 році було відкрито початкову школу, а в 1935 році була відкрита семирічка, в якій у 1937 році навчалося 300 учнів, працювало 10 вчителів. В 1960 році було побудоване нове трикімнатне приміщення, майстерня. В цьому році в школі навчається 165 учнів. В 1962 р. перейменовано на восьмирічну. Директорами школи були: Поверго М.О, Коверник П. А., Примак І. Д., Краснонос А. І.  (Додаток 4)

Багато років навчали дітей:

Вчитель української мови та літератури – Горбань Анастасія Тимофіївна;

вчитель початкових класів – Таран Н. М.

вчитель – Топчій Л. О.

вчитель фізичного виховання – Дзюбан Т. О.                  

вчитель музики – Верескун С. В.

вчитель історії та інформатики – Білик О. М.

вчитель трудового навчання – Хоменко Ю. А. Любив життя і жив як міг, невтомно трудився, ростив дітей, бажав усім достатку і добра, хотів любов’ю весь світ огорнути… Та життя його трагічно обірвалось.  Нехай Бог пошле Його душі Царство небесне!

В 1993 р. була збудована нова двоповерхова школа і відкрита як середня (на той час в ній навчалося 85 учнів, працювало 20 вчителів). На відкритті були присутні начальник Срібнянського райагробуду Голдовський Г. І., представник Президента у Талалаївському районі Солоха І.М. та голова колгоспу «Шлях Ілліча» Таран І.В. (Додаток 5) [3].

До революції медичного обслуговування в селі не було. В 1935 р. в селі збудовано медичну амбулаторію. Тут працював Лут Сергій Якович. Згодом збудували новий будинок (1965 р.), працівником якого стала Мірошниченко Галина Остапівна (Додаток 7).

В 1936 р. побудували будинок культури та бібліотеку, яка налічувала 6300 екземплярів книг. Бібліотекарем працювали: Гобань О. Г., Шевченко Т. А.  В 1972 р. було  зведено нову будівлю будинку культури, в якому працювала стаціонарна кіноустановка.

Мирну працю довгалівчан на колгоспних  ланах перервала війна 1941-1945 року. Важко було жити в селі без чоловіків та ще важче було на війні.

 Коли відступали війська Червоної Армії між Ярошівкою і Тростянцем проходила лінія фронту. До села було чути гуркіт військової техніки. На озерах в 1941 році Григорій Антонович Маляренко та Ведмідь Анатолій Петрович  знайшли тіла двох солдатів. Їх було поховано там же на садибі Клименка Степана Володимировича. Коли Чернігівщину було визволено від  німецьких загарбників їх тіла було перенесено в село. Похоронені вони були біля магазину на території де зараз збудована контора колгоспу [10].

     Вересень 1943-го р. приніс Талалаївщині довгожданне визволення від німецько-фашистських окупантів. Визволення Талалаївщини – один з невеликих епізодів Великої Вітчизняної з яких складалася наша перемога і за яку заплачено дорогою ціною – мільйонами людських життів. Серед них сотні наших земляків. 126 чоловік не повернулося з фронтових доріг у Довгалівку….

 В 1963-1964 рр. в селі було збудовано пам’ятник. І тіла цих двох невідомих воїнів покояться в цій могилі. 126 воїнів-односельців  загинули далеко від рідної домівки, їх імена викарбовано на сталі.

   В 1972-1973 рр. учнями школи, при підтримці районної піонерської організації та сільської Ради було  встановлено імена загиблих воїнів. Це Сніжко Михайло Петрович та Ногін Іван Степанович.

   Жертвами фашистської окупації стали: Савицький Михайло Андрійович,  Савицький Панас Несторович, Литвиненко Антон Олексійович, Кравченко Влас Левотійович, Ведмідь Дмитро Дмитрович.

В 1986 р. в Довгалівці побудовано новий магазин, працівником якого стала Довгаль О. Г. Зараз проживає в смт Срібне.

В 90-х роках було збудовано нове приміщення колгоспної їдальні.

25 жовтня 2012 року у Довгалівці було відкрито газопровід. Подія для Довгалівчан була довгоочікуваною. На відкриття прибули: О.П. Плюта – в.о. голови райдержадміністрації, О.В. Федорук – замісник начальника Чернігівгаз, В.М. Геращенко – перший заступник голови облдержадміністрації, В.В. Петренко – начальник Срібнянського УГГ, І.В. Таран – керуючий відділком СТОВ «Батьківщина», М.М. Дмитренко – виконавчий директор СТОВ «Батьківщина», Ю.В. Дзюбан – голова районної ради народних депутатів, та та виступили з привітаннями, та побажаннями. С.М. Мірошніченко – голова Юрківцівської сільської ради розповіла як проводилась робота, та які залучалися кошти для проведення будівництва ( Додаток 8).

РОЗДІЛ ІІІ. ВИДАТНІ ПОСТАТІ СЕЛА ДОВГАЛІВКА

Довгалівка славиться своїми героями! Серед воїнів, які захищали рідну землю, громили ворога і ім’я Михайла Трохимовича Каплія. Народився  М. Т. Каплій в 1915 р. в с. Довгалівка. В 1931 р. закінчив Болотницьку 7-ми річну школу.

Працював в колгоспі «Шлях Ілліча». В 1933 р. працював в м. Ярославі.

В 1939 р. ЦК профсоюзу будівників направив Михайла Трохимовича на навчання в Ленінградську Вищу профсоюзну школу. З перших днів війни Каплій М.Т. був в складі 291 стрілкової дивізії Ленінградського фронту. Учасник зняття блокади Ленінграда.

В 1946 р.  М. Т. Каплій продовжує навчання у Вищій партійній школі. З 1949 р. служив в авіації старшим пропагандистом.

Полковник медицинської служби, ветеран війни 141 стрілкової Червонопрапорної Київської ордена Богдана Хмельницького дивізії – Лобода Микола Мартинович.  Народився в с. Довгалівка 18 грудня 1909 року. Після закінчення 4-річної школи вступив в Болотницьку 7-річну школу і закінчив її в 1928 році. В цьому ж році був обраний секретарем комсомольської групи. Київський медицинський інститут закінчив в 1935 р. і був викликаний в ряди Рядянської Армії. З 1941 р. член КПРС. Був старшим лікарем 99 стрілкової дивізії. Брав участь у визволенні Західної України. Працював у Кримському медичному інституті.

Горбань Василь Григорович народився в с. Довгалівка 24 квітня 1926 року.

В 1943 р. після визволення Чернігівщини 25 вересня в 17 років Василь Григорович вступив в ряди Червоної Армії. Брав участь у визволенні Варшави. Із Варшави був направлений на лінію Панівежицю у війська Баграмяна командуючого Першим Прибалтійським фронтом. В числі ручного автоматчика брав участь в оточенні 30-ти гітлерівських дивізій. Під м. Рига Василь Григорович був поранений. Після лікування в госпіталі «Казань» він продовжував свою службу до 1950 року. Працював сільським ковалем. Нагороджений багатьма орденами та медалями.

Білан Іван Васильович народився 25 жовтня 1919 року в с. Довгалівка. Закінчив 4 класи початкової школи. В 1939 р. був призваний на дійсну військову службу.

Служив у 293 полку Забайкальського військового округу, який захищав кордони Монголії від нападу Японії.

Після повернення з війни працював в колгоспі різноробочим. Мав численні нагороди. Помер в 2010 році.

Бережний Олексій Касянович народився в 1918 році в с. Довгалівка. Закінчив 4 класи початкової школи. В жовтні 1939 р. був призваний на дійсну військову службу.

Служив у 293 полку Забайкальського військового округу, який захищав кордони Монголії від нападу Японії.

На фронт потрапив Олексій Касянович в 1942 році і воював в районі Волоколамська, Ржева.

Після війни, тобто в 46 році повернувся в рідне село. Працював в колгоспі різноробочим (Додаток 9) [9,10].

Савицький Іван Кіндратович народився в 1910 році в с. Довгалівка. В 1939 р. був призваний в армію.

 З червня 1941 по квітень 1943 року служив в 473 запасному стрілковому полку. З квітня 1943 по червень 1944 року служив в управлінні 3 армійської бригади. Після війни працював в колгоспі різноробочим. Помер в 1995 році.

Легкий Никифор Несторович народився в 1915 р. В роки війни був мобілізований Роменським РВК Сумської області. Служив в 21 запасному стрілковому полку, пізніше в 1022 стрілковому полку старшиною кулеметної роти. Після війни працював у колгоспі « Шлях Ілліча» різноробочим, в плотні. Помер у 1994 році.

Улизько Павло Тимофійович народився в с. Новопетровське Роменського району Сумської області 16 лютого 1916 року. В 1927 р. закінчив 3 класи. Мав спеціальність шофера. В 1936 р. призваний на службу.

В травні 1942 року мобілізований Копевемським РВК і зарахований в навчальний 10 автополк. З січня 1943  по 9 травня 1945 року служив у 799 окремому автополку шофером. Працював в колгоспі різноробочим. Помер в 1991 році. (Додаток 9)

Горбань Микола  Ількович народився 16 березня 1921 року в с. Довгалівка. Закінчив 7 класів Довгалівської школи, пізніше 11 класів вечірньої. В 1939 році був призваний в армію. Коли почалася війна захищав Батьківщину на Далекому Сході.

Після війни працював на Камчатці. В грудні 1948 року повернувся додому. Працював в колгоспі на різних роботах: завфермою, бригадиром. Мав численні нагороди: орден Вітчизняної війни, медаль «За відвагу». Помер в 1971 році.

Гетьманський Степан Данилович народився 8 липня 1922 року в с. Петрівка Александрівського району Донецької області. В 1938 році закінчив 7 класів, а в 1955 році закінчив Путивльське ремісниче училище. В роки війни закінчив прискорені курси Рубцовського училища Алтайського краю Сибірського ВО.

Брав участь в Сталінградському фронті і був командиром взводу. З 18 жовтня 1942 року по 4 січня 1943 року служив на Донецькому фронті, з 12 березня 1943 року по 25 липня 1943 року на Південно-Західному фронті. Мав численні нагороди. Працював в колгоспі. Помер в 1991 році.

Рудько Андрій Іванович народився 17 вересня 1917 року в с. Юрківці. У вересні 1938 р.  пішов на службу в  м. Пугачов Саратовської області в/ч 53-87.

Закінчив курси, де присвоїли звання старшини. З 3 липня 1939 року по 15 листопада 1942 року був старшиною роти 551 стрілкового полку в м. Улан-Уде.

З 1 лютого 1942 року по 1 серпня 1942 року був курсантом піхотного м. Кемерово, де присвоїли звання лейтенанта.

З 1 серпня 1942 року по 5 вересня 1944 року – командир мінометного зводу 5-ї мотострілкової бригади.

В боях біля м. Двінська був поранений у ліве плече. З 5 вересня по 30 листопада 1944 року був в госпіталі № 13-85 м. Ростов. 25 листопада 1944 року був звільнений в запас і проживав в селі Юрківці. Після одруження жив і працював в с. Довгалівка. Нагороджений багатьма орденами і медалями.

Лобода Василь Гордійович народився 8 березня 1921 року в с. Довгалівка. Закінчив Болотницьку семирічку. З 1936 по 1940 рік працював в колгоспі «Шлях Ілліча» З жовтня 1940 по жовтень 1946 року – служив у Радянській Армії, спочатку солдатом, а потім командиром обчислювального відділення 187 артелерійського полку, 803 окремого розвідувального артилерійського дивізіону. Служив на Далекому Сході. З 9 серпня 1945 по 3 вересня 1945 року брав участь у бойових діях на р. Уссурі о. Сахаліна, м. Маока, тепер м. Холмськ. Після демобілізації працював секретарем Довгалівської семирічної школи 1 рік, з жовтня 1948  по жовтень 1952 навчався в Сумській середній сільськогосподарській школі по підготовці агрономів та керівних кадрів колгоспів.

З 1952 по 1955 рік працював головою колгоспу: 1 рік зоотехніком, 2 роки страховим агентом. З 1963 по 1983 рік працював агрономом колгоспу «Шлях Ілліча». Довгий час був секретарем партійної організації. За бойові заслуги мав численні нагороди (Додаток 11).

Але воля народу до перемоги не зламана. До рідної домівки повернулись учасники війни: Бережний О.К.,  Білан І,В., Назаренко О.Л., Шідловський М.І., Стеценко Ф.О., Горбань М.І., Бережний М. Г., Мусієнко В.А., Мусієнко В.М.,  Горбань В.Г., Лобода О.І., Лобода В.Г., Легкий Н.Н., Кравченко Ю.Ф. та інші. Вони продовжували працювати в колгоспі на різних роботах (Додаток 12).

В 1991 році видана  книга «Первогвардейцы вспоминают». Книга вмістила і статтю Лободи М. М. «Следуя заветам Гиппократа», де він розповідає про героїчні подвиги своїх товаришів.

Загинув  на фронті 1942 році і перший голова колгоспу Довгаль П. С.

Ветерани війни: Стеценко Ф.О., Рудько А.І., Горбань М.І., Гетьманський С.Д.,Бережний О.К., Кравченко Ю.Ф., Мусієнко В.М., біля будинку культури. (Додаток 13) [8].

Освіта

32 роки учителем трудового навчання в Довгалівській восьмирічній школі працював Гащенко Іван Іванович. Народився в 1932 році в сім’ї колгоспників. В 1947 році закінчив Довгалівську семирічну школу. Пізніше закінчив Довгалівську школу і отримав атестат про середню освіту. В 1960 році навчався на чотирьохмісячних курсах у Прилуцькому педучилищі, після нього став працювати вчителем трудового навчання.

1976 – 1977 р.  в школі працювали вчителі  Яременко Тетяна Петрівна, Гащенко Валентина Василівна, Южик Віра Петрівна, Хоменко Ольга Никифорівна. ( Додаток 14).

У 1982 р. педагогічний колектив Довгалівської восьмирічної школи мав такий склад: Співак В. В., Примак О. І., Гащенко В. В., Михайлюк В. П., Горбань А. Т., Хоменко О. Н., Лобода В. Г., Примак І. Д., Рудько Н. І., Білан В. І., Роденко Т. М., Константинова В. М., Гетьманська К. П. ( Додаток 4).

Медицина

В 1926 р. в селі з’явився перший фельдшер Рогожін, який давав медичну допомогу населенню. Після відкриття медичної амбулаторії  (1935р.) в селі, довгий час працював фельдшером Лут Сергій Якович, який зробив не малий вклад в охорону здоров’я населення, а також озеленення території амбулаторії. Фельдшером працювали: Висова Олександра Івнівна, Мірошниченко Галина Остапівна, Мірошниченко Світлана Михайлівна.

Шідловський Віктор Олександрович – заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри загальної та оперативної хірургії з топографічною анатомією, травматологією та ортопедією Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського.

Директор   ПП    «Віта Сана».

Народився у 1943 році у с. Довгалівка, Талалаївського району, Чернігівської області. У 1970 році закінчив Тернопільський медичний інститут з відзнакою. У 1979 році захистив кандидатську дисертацію, а у 1990 – докторську  дисертацію.

Наукова та професійна орієнтація: хірургія органів шлунково-кишкового тракту, невідкладна та гнійна хірургія, хірургія органів ендокринної системи. Автор та співавтор більше 160 наукових праць, 3 підручників з хірургії та 2 посібників для лікарів з клінічної тиреодології. Член редакційної колегії 6 наукових журналів, визнаних ВАК України. Дружина – лікар невролог, донька – лікар кардіолог, син – лікар хірург, доцент кафедри хірургії ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського.

Сільське господарство

Питома вага механізації в колгоспі велика. Від працьовитості  механізаторів,  старання залежить рівень достатку в колгоспі.  Ось як розповідає про роботу механізаторів бригадир тракторної бригади Висовий Анатолій Дмитрович: «Величка Панаса називають батьком трактористів.  Скільки він приніс користі колгоспові! Ось і це літо носив, сіяв, скирдував солому! Зараз трудиться на буряконавантажуванні. Норми виконує на 110-120%». Механізатор Василь Рудько на Т-74 виробив 2200 га умовної оранки. Серед ініціаторів соціалістичного змагання слід назвати Геращека І. М., Гавриленко М. М.,  Компанця Я.  М., Гавриленка І. Д., Лободу М. П. та багато інших. Не даром їх називають творцями колгоспного достатку.

Севрюк Іван Григорович народився в 1934 році. Після закінчення Довгалівської семирічки 4 роки працював у Тарана Федора Даниловича. Після служби в армії працює плотником. Закінчив вечірню школу і будівельну школу. До 1995 року працює техніком будівельником. Тепер на заслуженому відпочинку.

   В бригаді плотників працювали: (зліва на право) Мірошніченко М. Є., Компанець Є.,  Сухоловський А. М.,  Висовий Д., Зарва В.С. (Додаток 15).

ЛІТЕРАТУРА

1. Горбань М. І. Шляхом Ілліча / М. І. Горбань // Трибуна Хлібороба, 1982.  – С. 3

2. Горбань М. І. Впевнений старт / М.І. Горбань // Трибуна Хлібороба, 1983. – С. 3

3. Дмитренко Н. Здраствуй, нова школо! / Дмитренко Н. // Трибуна Хлібороба, 1993. – С. 3

4. Компанець Я. М. Як усе починалося / Я. Компанець // Трибуна Хлібороба, 1974. – С. 3.

5. Ротач П. Немовчазні свідки / П. Ротач // Трибуна Хлібороба, 1979.  - № 4.С. 3

6. Ротач П. Листочки із дерева духу/ П. Ротач // Трибуна Хлібороба, 1979. - № 6. С. 4

7. Севрюк М. М. Тридцять дев’ята весна / М. М. Севрюк // Трибуна Хлібороба, 1978 – С. 2

8.  Михайлюк В.П.    Першовересневе свято  / В. П. Михайлюк // Трибуна Хлібороба, 2014. – С. 1

9. Анкета ветерана Великої Вітчизняної війни

10. Розповіді старожила Білана І. В.